Ашаршилик

На тлі загальносоюзного голоду в СРСР 1932-1933 років відбувалися національні трагедії: Голодомор в Україні та масовий голод у Казахстані, відомий за казахською назвою “Ашаршилик”.

На той час Казахстан входив до складу Російської СФРР під назвою Казакська Автономна Соціалістична Радянська Республіка (КазАСРР). Хоча з часу революції минуло більше двадцяти років, комуністичний режим майже не зачепив традиційного ладу в степу. Осілим життям жили менше чверті казахів. Понад 65% були напівкочовиками (тобто кочували влітку), ще 6% кочували цілий рік. Родини кочовиків об’єднувалися в аули з власною соціальною ієрархією. Володіючи великими стадами, вони були економічно самодостатніми, до того ж мобільними, не прив’язаними до якогось певного місця.

Як за царських, так і за радянських часів Казахстан лишався російською колонією. Міста у степу були форпостами метрополії, осередками адміністрації – етнічно, релігійно та культурно чужої для більшості місцевого населення. Другу за чисельністю етнічну групою в КазАСРР становили росіяни, третю – українці.

Більшовицький проект передбачав докорінну трансформацію суспільства. Старий тип відносин з кочовим світом більше не задовольняв червону метрополію: їй був потрібен тотальний контроль над населенням степу. Щоб перетворити казаха на “нову людину”, його слід було вирвати з традиційного соціуму, позбавити економічної свободи, змусити прописатися за визначеним місцем – там, де можна централізовано перевиховувати і залучати до усуспільненої праці на благо держави.
Таке завдання Москва доручила відповідальному секретарю крайового комітету компартії Филипу Голощокіну, про якого історик Володимир Бурцев згадував:

Це типовий ленінець. Це людина, яку кров не зупинить. Ця риса особливо помітна у його натурі: кат, жорстокий, із деякими елементами дегенерації. У партійному побуті він відрізнявся зарозумілістю, був демагогом, циніком. Казахів він взагалі за людей не вважав. Не встиг Голощокін з’явитися в Казахстані, як заявив, що радянської влади тут немає і треба влаштувати “Малий Жовтень”.

“Малий Жовтень”, названий так на честь більшовицької революції 1917 року, проявився у КазАССР у вигляді репресій, боротьби з “націоналізмом”, колективізації та насильницької седентаризації (переведення кочовиків до осілого способу життя). Саме примус до осілості став головною причиною небаченого досі голоду і смертності у Казахстані. Спільні для багатьох регіонів СРСР посуха і неврожай у ті роки були лише додатковою обставиною казахської катастрофи.

 

 

Радянська влада почала реквізиції худоби – основного джерела харчування і транспортного засобу кочового суспільства. Грабіж аулів та варварська м’ясозаготівля в Казахстані призвели до скорочення поголів’я вдесятеро протягом 1929-1934 років. Крім м’яса, казахів змушували здавати зерно, яке вони самі не вирощували, а тому його доводилося купувати чи вимінювати на худобу. На початку 1932 року казахи почали масово вмирати від недоїдання та виснаження. Руйнувалися основи традиційного суспільства. Як і в Україні, доходило до випадків канібалізму.

Рятуючись від голоду та грабунку державою, близько мільйона казахів відкочували у суміжні регіони та навіть за кордон: у Китай, Монголію, Іран, Афганістан. Радянська влада намагалася завадити втікачам, блокуючи кордони КазАРСР. Каральні експедиції переслідували кочові аули у степу, оголосивши їх “бандами басмачів”.

Між 1930 і 1934 роками загинули понад 1,5 мільйона казахів – приблизно чверть усього казахського населення КазАССР. У відсотковому відношенні втрати Казахстану від голоду були навіть більшими, ніж в Україні. Спорожнілі степи республіки стали місцем заслання і депортацій народів: зокрема, корейців, поляків, німців, чеченців, а також “пропискою” для таборів ГУЛАГ. Підвищення статусу республіки з автономної до союзної у 1936 році було слабкою втіхою. Казахи стали меншістю у власній країні. Лише в 1970 році вони досягли чисельності на рівні 1926-го, і лише у 1989-му кількість казахів у Казахстані знову перевищила кількість росіян.

Пам’ять жертв Ашаршилику або ж “Голощокінського голоду” вшановують щороку 31 травня. За оцінкою істориків та значної частини суспільства республіки, голод 1932-1933 років був геноцидом казахського народу. Проте влада Казахстану, на відміну від української, не порушує питання про офіційну кваліфікацію трагедії. Російський фактор – велика слов’янська громада в Казахстані, а також тісні політичні відносини між Астаною та Москвою, – стоїть на заваді відновленню історичної справедливості.