Після смерті Леніна (1924) у створеній ним державі розпочалася жорстка боротьба спадкоємців, переможцем у якій став Йосип Сталін. Спочатку він об’єднався з Левом Каменєвим і Григорієм Зінов’євим, щоб прибрати основного конкурента – Лева Троцького; згодом розправився і зі спільниками. Змагання за одноосібну владу в СРСР прикривалося марксистською фразеологією про боротьбу з ідеологічними “ухилами”. Ті, що програли, були затавровані відступниками і зрадниками партії. На кону стояло ні мало, ні багато – фізичне виживання вчорашніх героїв жовтневого перевороту.
На новий рівень вийшла боротьба з “ворогами народу”, яких мільйонами розстрілювали та висилали в ГУЛАГ.
Сталін проголосив курс на побудову соціалізму в окремо взятій країні. Мрії про всесвітню революцію відкладені на пізніше, а поки СРСР перетворений на фортецю, готову витримати облогу ворожого капіталістичного світу. Відстала аграрна країна потребувала модернізації, але сталінські її методи, закладені в пятирічках, призвели до невиправданих жертв. Колективізація стала новим закріпаченням і пограбуванням селян. В умовах посухи 1932-1933 років вона довела цілі регіони до нового голоду. Україна пережила Голодомор, а Казахстан – Ашаршилик.
Не солодко було і представникам офіційного класу-гегемону – робітникам промисловості. Індустріалізація проводилася ударними темпами, з нехтуванням елементарними умовами праці. Вінцем сталінської модернізації була мілітаризація: розбудова величезної механізованої армії – чи то для оборони від “капіталістичних інтервенцій”, чи то для власних “визвольних походів”.
Радянські війська продовжують втручатися в китайські справи. Спочатку Москва зробила ставку на партію Гоміньдан, яка діяла в коаліції з китайськими комуністами. За допомогою військових радників з СРСР її лідер Чан Кайші розпочав у 1926 році боротьбу за об’єднання Китаю. Однак після взяття міста Нанкін, яке стало новою китайською столицею, Гоміньдан розірвав альянс з комуністами і розпочав з ними війну. У грудні 1929 року дійшло до збройного конфлікту Чан Кайші з СРСР за контроль над КВЖД у Маньчжурії. Відтак Москва переорієнтувалася на підтримку комуністів Мао Цзедуна, які зосередилися у “Радянському районі”. Наприкінці 1933 року СРСР здійснив інтервенцію в Сіньцзян на підтримку місцевого лідера Шен Шицая, що виступив проти нанкінського уряду. Тим часом, Маньчжурію окупувала Японія, проголосивши в 1932 році маріонеткову державу Маньчжоу-Го.
У 1930-х роках Москва втрутилася також у громадянську війну в Іспанії. За наказом Сталіна туди прибули біля 2 тисяч радянських “інтернаціоналістів”. Виступаючи нібито на боці законного мадридського уряду, сталіністи при цьому більше дбали про боротьбу з конкуруючими лівими угрупованнями, які прибули на Піренеї так само воювати проти Франсіско Франко. Курс Комінтерну на боротьбу з “неправильними соціалістами” мав фатальні наслідки не лише в Іспанії, але й у Німеччині. Там боротьба комуністів із соціал-демократами розчистила шлях до влади нацистам Адольфа Гітлера.
Ухвалення в грудні 1936 року нової конституції підсумувало процес трансформації революційної утопії в номенклатурну диктатуру. В СРСР розквітнув культ особи вождя і “батька народів” Сталіна. Кількість союзних республік збільшили в ході національно-територіального розмежування, а їхні права обмежили за принципом “демократичного централізму”.
