ГУЛАГ

Російська абревіатура ГУЛАГ означає “Головне управління таборів” (“Главное управление лагерей”). Повна назва – “Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР”.

Більшовики здобули владу, долаючи шалений опір російських конкурентів та національних рухів окраїн колишньої імперії. До того ж вони оголосили своїми ворогами цілі класи і суспільні верстви, релігійні організації, осіб, пов’язаних з іншими державами – потенційних шпигунів і повстанців. Однієї збройної перемоги під час революції було замало. Для втілення своєї програми компартії знадобився безпрецедентно потужний репресивний апарат.

Неосяжні простори Північної Євразії підходили для такого способу розправи як заслання та каторга. Цим користувалася ще царська держава, однак саме радянська перетворила ізоляцію своїх ворогів на справжню індустрію терору. Офіційно ГУЛАГ був заснований у 1934 році, хоча на той час в Радянському Союзі вже кілька років існували концентраційні табори, наприклад СЛОН. За роки існування в системі ГУЛАГ було створено понад 30 тисяч пунктів ув’язнення.

В табори ГУЛАГ засилали як політичних ворогів, так і кримінальних злочинців. Репресії торкалися членів родин засуджених, “ненадійних елементів”, різноманітних “ворогів народу”: аристократії, підприємців, заможних селян, служителів церкви, національної інтелігенції, а також комуністів, звинувачених у шпигунстві, шкідництві та різних ідеологічних ухилах. Пік репресій припав на роки Великого терору в 1937 році. Пізніше для “політичних” були організовані особливі табори: Степлаг, Дубровлаг, Озерлаг тощо.

ГУЛАГ був місцем ізоляції, покарання та знищення величезної кількості людей. За всі роки існування через табори пройшли 18 мільйонів осіб. В окремі роки, як от у 1939-му, в ГУЛАГ одночасно сиділи понад 2 мільйони в’язнів. Не кожен міг витримати суворі випробування: брак санітарних умов, холод, голод, важку фізичну працю та знущання. Під час Другої світової війни смертність в ГУЛАГ доходила до 17-19%. Табори стали місцем як санкціонованих страт, так і позасудових розправ руками в’язнів. Шанси повернутися на волю після тривалого строку були примарні.

В’язнів використовували як дармову робочу силу, зокрема, для реалізації великих інфраструктурних проектів, таких як Біломорсько-Балтійського канал або Байкало-Амурська магістраль. Їх зусиллями збудовані цілі міста: Комсомольськ-на Амурі, Воркута, Жезказган. Засуджених відправляли на небезпечні для життя і здоров’я роботи: у вугільні шахти, на лісозаготівлю, в уранові копальні.

 

Місцем концентрації таборів часто ставали не просто віддалені регіони, а національні автономії імперії: Мордовія, Карелія, Казахстан, Комі. Перетворення цих країн на місця ізоляції ворогів та злочинців зі всього СРСР стало продовженням ганебної практики колоніалізму ще Російської імперії. Український політв’язень Валентин Мороз згадував:

Неширокою смугою витягнулась з заходу на схід зелена Мордовія Зелена на карті, зелена насправді. Серед слов’янського моря — острівець звучних мордовських назв: Віндрей, Явас, Потьма, Лямбір. У північно-західному куті — Мордовський державний заповідник. Тут царить закон, полювання суворо заборонене. Але є ще один, не позначений ні на яких картах, де полювати можна круглий рік. На людей. Коли б склали точну карту Мордовії, південно-західний кут її довелося б поділити на квадрати, розгороджені колючим дротом і всіяні сторожовими вишками. Це мордовські політичні табори — край колючого дроту, вівчарок і полювання на людей. Тут, між колючими дротами, виростають діти. Їхні батьки після служби косять сіно і копають картоплю. “Папа, был шмон? А что ты нашел?”. Потім вони підростуть і засвоять першу житейську мудрість цих країв: “Лагерь — это хлеб”. За зловленого втікача видають пуд муки. В алданських таборах було простіше: якут приносив голову і одержував порох, сіль, горілку. Як у даяків острова Борнео, тільки голову приносили не вождеві, обвішаному намистами з людських зубів, а майорові чи капітану, який вчився заочно в університеті і читав лекції про законність.

Після смерті Сталіна в 1953 році ГУЛАГ струсонули потужні повстання в’язнів: Норільське, Воркутинське, Кенгірське. Визначну роль у них відігравали бранці-представники національних рухів, передусім українці та литовці. Відтак радянський режим пішов на послаблення умов утримання, а кількість політв’язнів значно скоротилася. Невдовзі ГУЛАГ як самостійна структура був розформований, хоча політичні в’язні у північних таборах СРСР помирали ще у 1980-х роках. Приклад – український дисидент Василь Стус. Нині путінський режим відроджує радянські табірні практики, а в російських колоніях знову сидять і гинуть за політичні переконання.