Дніпрогес

Дніпровська гідроелектростанція розташована у місті Запоріжжя. Вона стала першою і найпотужнішою з шести ГЕС, збудованих на річці Дніпро.

Дніпровська ГЕС була одним з наймасштабніших проектів і символом радянської індустріалізації 1920-х – 1930-х років. Станція була вписана ще в ленінський план ГОЕЛРО (Державна комісія з електрифікації Росії). Дніпрогес, або як його спочатку називали, “Дніпрельстан” (Дніпровська електростанція), мав постачати електроенергію в Донецько-Криворізький промисловий район, Крим, а також забезпечити судноплавство між Запоріжжям і Дніпропетровськом. Для проектування і спорудження Дніпрельстану спеціально заснували організацію “Дніпробуд”.

Будівництво Дніпровської ГЕС розпочали в 1927 році. Перший гідроагрегат запустили у жовтні 1932-го, а на повну потужність (560 тис. кВт.) усі 9 гідроагрегатів вийшли у роки другої п’ятирічки в квітні 1939-го. На той час Дніпрельстан був найпотужнішою у світі гідроелектростанцією, із найбільшими гідроагрегатами.

Сталінська індустріалізація не обходилася без “капіталістичних” технологій, обладнання та фахівців. Технічний нагляд за будівництвом здійснював полковник Г’ю Лінкольн Купер з інженерного корпусу США. 8 турбін Дніпрогесу замовили американській компанії “Newport News Shipbuilding and Drydock Company”. Лише одна турбіна, копія американської, була вироблена в СРСР. 5 генераторів станції були від “General Electric”, ще чотири аналогічні вироблено на Ленінградському заводі “Електросила”.

Кошти на індустріалізацію радянська держава акумулювала шляхом пограбування і закріпачення населення: вилучення коштовностей, зокрема церковних, колективізації селянських господарств. На “всесоюзних будівництвах” зазвичай використовували безкоштовну і ненормовану працю в’язнів ГУЛАГ. У розпал будівництва Дніпрельстану в Запоріжжі навколишні українські села вимирали від Голодомору. Ентузіазм форсованої індустріалізації у містах та страждання приречених на голодну смерть селян існували поруч, але ніби у паралельних світах.

 

Утворене для Дніпрогесу водосховище затопило 16 тисяч гектарів земель і 56 населених пунктів, а також знамениті Дніпровські пороги, які дали назву історичному регіону, а згодом і місту Запоріжжю. Символічне поєднання духу історії та сучасності відчували й деякі тодішні керівники радянської України. Народний комісар освіти УСРР Микола Скрипник навіть передбачав перенесення столиці республіки з Харкова до Запоріжжя:

Зараз іде у нас будівництво другої в світі після Ніагари, а найбільшої в Європі електричної станції на Дніпрі – Дніпрельстан. Отже, там, де “б’ють пороги, місяць сходить”, – як каже Шевченко, – там, де колись була Запорізька Січ – там буде електричне серце України. Справа не лише в електростанції, не лише в тому, що вона вплине на сільське господарство, орошуючи посушливі райони України, а справа в тому, що для використання цієї колосальної енергії, що її буде давати Дніпрельстан, ми будуємо ще цілу низку заводів – хімічних, металургійних, алюмінійових та інших. Отже, буде новий осередок, новий центр України, де мабуть в майбутньому буде столиця України.

Дніпрогес зазнав значних руйнувань під час Другої світової війни. У серпні 1941 радянські війська, що відступали, підірвали за соболю греблю електростанції. Німці змогли її відновити, але з аналогічних причин знову вивели її з ладу у грудні 1943-го.

Після війни Дніпрогес відбудували. Незабаром на Дніпрі з’явилися нові електростанції та водосховища. У 1972 році розпочато будівництво другої черги Дніпровської ГЕС, яке завершилось через дев’ять років. Реконструкція та модернізація станції проводилася вже за часів незалежності України: замінені гідротурбіни, реконструйовані гідрогенератори.

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Дніпрогес став об’єктом ракетних атак. На відміну від знищеної окупантами Каховської ГЕС, Дніпрогес продовжує забезпечувати енергією Україну.