Геок-Тепе
Підкорення Російською імперією Центральної Азії у 1860-х – 70-х роках супроводжувалося спробами нав’язати свою протекцію місцевим володарям. У разі невдач завойовники вдавалися до масштабного насильства, звинувачуючи його жертв у віроломстві, варварстві та розбої.
Коли навесні 1873-го перед російськими військами капітулював Хівинський ханат, з новими порядками не змирилися туркмени-йомуди. Їх повстання жорстоко придушили каральні загони туркестанського генерал-губернатора Кауфмана. За кілька років росіяни звинуватили інше туркменське плем’я, текінців, у розбійних нападах на підвладних собі йомудів.
Текінці були останніми незалежними від Росії мешканцями закаспійських пустель. Вони кочували на північному прикордонні Персії. Деякі з цих туркменів були номінальними підданими іранського шаха. Осілі текінці проживали в оазах Ахал-Теке і Мерв, де облаштували укріплені фортеці. Та найкращим захистом для них слугували не мури, а кілометри безводних пустель довкола.
Для Петербурга туркменські землі мали стратегічне значення, оскільки лежали на шляху між Кавказом та підкореними монархіями Коканду, Бухари і Хіви. Росіяни побоювалися, що їх випередять інші успішні завойовники – британці, нещодавні супротивники у Кримській війні. У 1879 році царські війська вперше спробували захопити твердиню текінців – фортецю Геок-Тепе в оазі Ахал-Теке.
Російський генерал Ломакін вів свій загін спекотною пустелею. Щоб здолати такий шлях з повною амуніцією, варто було подбати про достатню кількість верблюдів – не менше однієї тварини на солдата. Цього не вдалося зробити, і верблюдів було всього 6 тисяч – втричі менше чисельності зібраного війська. Не спрацювала і тактика Ломакіна – швидкий рейд і несподіваний штурм фортеці. 500-кілометровий марш пісками не всі витримали фізично. Ті ж, хто дійшли, не впоралися з міцними глинобитними стінами і баштами Геок-Тепе. Нападники втратили дві сотні вбитими і відступили ні з чим.
Наступного року росіяни підготувалися ретельніше. Новий наступ очолив генерал Скобелєв. Врахувавши попередні невдачі, він обрав стратегію поступового просування в бік оази, планомірного закріплення на місцевості. Цій меті слугувала щойно споруджена перша гілка Закаспійської залізниці. Впродовж всього року завойовники повільно просувалися до Геок-Тепе, встановлюючи по дорозі опорні пункти з необхідними припасами та зброєю. Впритул до фортеці текінців війська Скобелєва підійшли у січні 1881 року, нараховуючи майже 7 тисяч піхотинців та кавалеристів при 58 гарматах, 5 картечницях та 16 мортирах. Захисників Геок-Тепе було в рази більше, але вони не мали артилерії; рушницею був озброєний тільки кожен п’ятий.
Вирішальну перевагу росіянам забезпечила артилерія та мінери, які підірвали фортечний мур півтора тоннами вибухівки. Через відкритий прохід ринулись штурмовики. Текінці запекло боронилися, знищивши за час облоги понад тисячу ворогів, але натиску не витримали, почавши швидко і безладно відступати. Бій перетворився на переслідування втікачів, потім почалася різанина. Як у старі часи, фортецю віддали на триденне розграбування війську.
У своїх спогадах учасник подій Андрій Верещагін відверто описав сцени штурму. Вони дозволяють сповна уявити жорстокість російської армії:
Вони біжать, покидавши не тільки майно, а й малих дітей. А Скобелєв не ловить ґав: з дивізіоном драгун і кількома сотнями козаків уже близько скаче слідами втікачів. Верст дванадцять переслідують їх: січуть, рубають та стріляють. Пощади немає нікому. По піщаній жовтій рівнині сотні тіл різко вказують дорогу, де біг ворог. Як на кургані, так і довкола нього у фортеці, куди не глянеш, всюди видніються безліч різних трупів.
Більше 20 тисяч чоловіків, жінок та дітей було вбито. Невдовзі росіяни захопили Асхабад (Ашхабад) – майбутню столицю Туркменістану. Через три роки і беки Мерву без спротиву здали своє місто.
Жорстокість до переможених можна пояснити, але не виправдати. Текінці чинили запеклий опір і завдали нападникам справді болючих втрат. Та й перехід пустелею перед штурмом був для росіян пекельним досвідом. Отже різанина стала помстою за пережиту скруту та впертість ворога. Однак вона була не ексцесом, а санкціонованою командуванням розправою.
Різанина в Геок-Тепе – одна з найтрагічніших сторінок туркменської історії, про яку завжди пам’ятали. Президент Туркменістану Сапармурат Ніязов запровадив День пам`яті (Хатира Гюні) 12 січня, присвячений захисникам Геок-Тепе. На місці знищеної фортеці збудовано меморіальна мечеть.