Голодомор

Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років Сталіну вдалося перемогти останню велику опозиційну групу всередині комуністичної партії та перетворити СРСР на тоталітарну державу. Всю її адміністративну міць новоявлений вождь спрямував на суцільну колективізацію села та форсовану індустріалізацію міста. Механізовані колгоспи і великі промислові підприємства, на кшталт Дніпрогесу, стали візитівками радянської пропаганди.

Колективізація передбачала одержавлення угідь та усуспільнення реманенту, що закономірно викликало конфлікт з усім селянством країни. Та режим був готовий до спротиву. Лише з України в роки колективізації, за оцінкою самих більшовиків, було депортовано близько 800 тис. так званих куркулів. Заслані опинилися на Соловках та в подібних місцях ізоляції й перевиховання.

Всі селяни опиралися колективізації, але лише два народи проявили особливу впертість та затятість – казахи і українці. Вони були упокорені за допомогою геноцидного насильства. У Казахстані радянський режим влаштував Ашаршилик, а в Україні – Голодомор.

Як і колись, українські селяни вчинили збройний опір, але навіть після його придушення у 1929-1932 роках – не змирилися. Вони вдавалися до пасивних методів боротьби. Дрібні крадіжки їжі, небажання працювати й виходити на роботу в колгоспи, навмисне пошкодження реманенту і машин, саботаж всіх розпоряджень влади – набули характеру епідемії.

Українські селяни були останньою великою верствою, спроможною організовано чинити спротив комуністичному режиму. Невдоволення охопило і багатьох комуністів УСРР, які ідентифікували себе з українством і щоденно бачили страждання народу. Українська інтелігенція, хоч і не мала реальних важелів змінити ситуацію, також стала в опозицію сталінізму.

Радянське керівництво усвідомило, що два роки колективізації не досягнуло своїх цілей. У середині 1932-го Сталін вирішив розв’язати всі наявні проблеми одним махом: для подолання опору селян, залякування інтелігенції та націонал-комуністів, дисциплінування та перетворення українців на “радянських людей”, які б мовчки і безплатно працювали в колгоспі, було застосоване геноцидне насильство.

Для реалізації плану були використані ті ж самі методи, які режим застосовував повсюдно в СРСР. Але в Україні одну мить до них додалися інші, жорстокіші та смертоносніші. Зросла інтенсивність застосування і традиційних методів упокорення. Для організації Голодомору наприкінці 1932 – початку 1933 років Політбюро ЦК ВКП(б) розробило й імплементувало понад 80 постанов.

 

Якщо раніше комуністичний режим вилучав зерно, то тепер він забрав м’ясо, картоплю – все їстівне. Якщо раніше дозволялося виїжджати з уражених голодом територій, то тепер почалася блокада. Арешти поставили на конвеєр, запровадили паспортну систему. Відмовивши у паспортах селянам, більшовики тим самим влаштували гето і потім лише чекали, коли голод довершить справу. Масовість, комплексність і залучення великої кількості виконавців сталінської політики, в умовах колапсу сільського господарства, призвели до штучного голоду – Голодомору.

Безпосередніми організаторами голодоморної політики в Україні стали радянські силові органи і тисячі спеціальних уповноважених з Росії. На кінець 1932 року вони встановили фактично альтернативний республіканському центр політичної влади.

За оцінками Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України, сукупні втрати внаслідок Голодомору становлять 4,5 млн людей.

Історик Іван Лисяк-Рудницький дуже влучно охарактеризував геноцидну політику Сталіна як таку, що

зводилася до гігантської спроби зламати опір українського народу засобами фізичного насильства… Сталін послідовно змагав до того, щоб знищити всі активні українські суспільні групи та щоб таким чином обезголовити націю, примусити її до капітуляції та зробити з неї покірне знаряддя в руках кремлівських можновладців.

Протягом десятиліть правда про Голодомор замовчувалася, про трагедію відкрито говорила лише політична еміграція. Повноцінне дослідження та осмислення трагедії стало можливим лише після здобуття незалежності. Українці розпочали широку кампанію за визнання Голодомору геноцидом. Нині такі рішення ухвалили парламенти понад трьох десятків держав, Європарламент, ПАРЄ.